Наталія Крижанівська

До кінця 3-ї проби залишилось:
 (25-10-2018)

Вмілості

Вмілість
Природознавство 3
Вмілість
Шиття 3
Вмілість
Астрономія 3

Життєпис

Всім привіт! Мене звати Наталія . Зараз мені 17 років , живу в прекрасному місці Вінниця , закінчую 11 клас і стою на порозі вибору , від якого залежить усе моє подальше життя ) Але почалось усе з того , що 25.10.2000 року в маленькому містечку Ромни , Сумської області , де вперше було побудовано пам’ятник Т.Г. Шевченку , народилась Я. Пішла в дитячий садок , і знаєте, там було класно : спиш , граєшся . Одного разу з незрозумілих причин я втікла з нього і прибігла аж додому , але вихователька мене знайшла і привела назад) Потім моя сім’я переїхала в Кам’янець-Подільський . Там я і закінчила садочок , але теж не без пригод , бо під впливом серозних стосунків і зустрічань у 5-річному віці , хлопчик подарував мені мамимі золоті сережки) Я любила гуляти в фортеці , де мама працювала екскурсоводом . Вона завжди водила мене в недоступні секції . І було одне найстрашніше для мене місце – тюрма , в якій сиділа воскова фігура Устима Кармалюка . Ви вже не здивуєтесь , якщо я вам скажу , що знову переїхала . І це дісно так , бо мій тато військовий) На цей раз у Вінницю . Коли ще навіть не занесли речі до нової квартири , я вже встигла знайти собі друзів. І тут настав цей момент – я пішла в перший клас .. Але як тільки я переступила поріг школи , на всіх фотографіях у мене великі і злякані очі. Мені було цікаво як це сидіти за партою , вчити уроки , носити форму. Перші 2 чи 3 класи в мене була якась дивна манія того , що я завжди повинна старатися , і як це у мене може щось не вийти ? Тому ходила до психолога , іноді замість тих неймовірно складних уроків математики. Оскільки у мене був авторитет старанної відмінниці , я мусила мати й зразкову поведінку . Але знаєте , як воно іноді хочеться пробігтися коридором з усієї дурі , і не можна , бо ти ж – Наталя!) Успішно здавши ДПА та отримавши Похвальний лист , підписаний самим директором школи , я пішла у 5 клас. Класи у нас профільні , і вчителька роз приділила мене у математичний , але так , як я ще з дитинства була математиконенависнецею , перевелась в природничий . Там я швидко знайшла себе , полюбила географію та історію . І єдина з усієї паралелі мала з цих предметів 12 .. Що що , а в моїй гімназії це був для мене показник) Переломний момент 7 класу настав тоді , коли я почала не розуміти навіщо мені вчитися і старатися , якщо в цьому світі і так вже все вирішено , тому почала дивно вдягатися , чомусь перестала сміятися і оцінки мої різко погіршилися( Я отримала першу 9 в табелі ( ШОК. СТРЕС. Я більше не відмінниця) вже тепер я про це не жалію , бо розумію , що це був урок , що не можна переставати старатися , але й оцінки в школі –це взагалі не показник знань . У 2013 році я вперше почула про Пласт на «Громадське», де якісь дивні люди у формі передавали Віфлиємський вогонь . Десь через пів року я дізналася, що в моїй школі є дівчата , котрі займаються в пластовому гуртку . Я прийшла на свої перші сходини – і це було дуже дивно , я не розуміла слів , дивних емоцій , жартів , і взагалі задавала собі питання «Що я тут роблю ?». Не знаю яким чином , але я все ж поїхала на табір . Це був «Берег Ріки 2014». Чесно , я ходила як амеба. Тут я перестала жити лише навчанням. Почала займатися волонтерською діяльністю , щотижня команда нашого «Вінницького Волонтаріату» збиралася не просто щоб проводити разом час , а щоб вчитися робити в першу чергу себе , а потім і ВІннцию кращими. Тут я вперше познайомилася зі словом проект , і аж ніяк не в значенні звичайного шкільного реферату. Мені дуже подобалось те , що серед пересічних однолітків , я виділялась тим, що думаю глобально , маю мету і вже чогось варта. Чесно кажучи, поєднувати зустрічі волонтеріату і Пласт було важко . І не хотілося пропускати ні те , ні те. Але тут зіграв людський фактор – з часом пересварилися , і я знову почала ходити на сходини. Я успішно здала першу пробу , і своє заприсяження я точно ніколи не забуду. Хмільник, парк , ранок і лєвий чувак) Я загорілася ідеєю їхати на «Говерлю 2015» і все було б добре , якби напередодні я не захворіла . Йдучи на г. Озерну з температурою 40 , я почала замислюватися над тим чи варто було все таки їхати . І знаєте варто , бо не дивлячись на те , що табір не пройшла , я познайомилися з різними цікавими людьми , іноді добрими , а іноді й не дуже. Це був потрібний досвід , адже поразок у моєму житті , до цього моменту не було. Але депресняк десь на пів року мені було гарантовано ) Закінчилося усе тим , що я ледь не написала заяву про вихід , та, на щастя , одна розмова з подругою змусила мене подивитися на проблеми з іншого боку. Яка різниця пройшла чи не пройшла . Це як з тією дев’яткою в 7 класі – один табір – не показник твоїх досягнень . Мене іменували розвідучкою – і це стало стало своєрідним початком нового життя , адже все те , що у мене вкладали протягом двох років , мали б дати якісь плоди. І сподіваюсь , що це дійсно так. Ще одним переломним моментом у житті стала поїздка на КВТ 2016, яким мене постійно лякали , бо це ж , як випускний екзамен з школи «ПЛАСТ». Я дуже рада , що поїхала туди саме на початку здавання 3 проби , адже табір дав мені неймовірну дозу натхнення й мотивації , я нарешті побачила та познайомилась з людьми , котрі справді досягають успіху. Мені хотілося робити проекти , але такі , щоб були справді корисні . І от зараз , я повертаюсь до реальності) моє пластування – це не лише 9 проектів, це радість і сльози , це розпач і натхнення , це друзі та пересічні , це підтримка та самотність , це стреси і адреналін ))